mikield
Мені не треба нічого повертати, в мене ніхто нічого не забивар. В мене є родичі по різні сторони окупації, я не вважаю своєю культурою російску. Для мене мова != культура. Я не читав ру класиків, не шарю за їх історію, та не цікавлюсь їх країною. Завжди вважав себе українцем, і українську культуру - моєю. Але це не відміняє то що моя перва мова - російска. Чому так важко прийняти цей "феномен" як українець який говорить російскою мовою? Якщо в б не війна, важе ставлення було б таким ж? Бо треба памятати, що війни закінчуються, і як би це зара прикро не звучало, через років 20-30 Україна буде співіснувати із сосідами які будуть походити із розвалившоїсь федерації
Те що буде у майбутньому це вже потім. А ми кажемо за зараз. До повномасштабного коли я почав розуміти що і до чого, то я зрозумів шо раша взагалі не друг нам і що війна на сході реально йде. Тоді я зрозумів що та мова котрою я користуюсь з народження, не моя і в мене відібрали мою мову, або у моїх предків, називай це як хочеш, але як що відібрали у твоїх предків, то значить і у тебе. Бо воно тобі не дісталась і замість цього ти користуєшся не тим, чим ти є, що змінює тебе ментально. Тоді в той момент я вирішив для себе що я почну відмовлятись від роснявої і почну переодити на українську, поступово... бо вважав це тоді важким процесом, поки не почалась ПМ... Тоді я цей процес прискорив в рази) І в мене вийшло і зараз я ні за що не шкодую і мене усі навколо розуміють. І немає цього, що вдома я спілкуюсь роснявою, а вже в інших українською - ні.
1